Правові публікації зі страхування.

[ozon]

Вітаю, шановні форумчани!
Вирішив тут викладати свої юридичні напрацювання зі страхування. Можливо, комусь стане у нагоді. Якщо Вам сподобається, то буду періодично поповнювати як новими матеріалами, так і матеріалами зі свого архіву.

Деякі тонкощі страхування транспортних засобів юридичних осіб, або не усі позашляховики - «Джипи».

Автор: Ігор Шевчук, юрист

Видання в якому опубліковано: Газета "Бухгалтерія"

Дата підготовки матеріалу: 2013-01-26


Нормативна база:

1. ПКУ

Податковий кодекс України від 02.12.10 № 2755-VI;

2. ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;

3. Закон України № 86/96-ВР

«Про страхування» від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР;

4. Закон України № 1961-IV

«Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004;

5. Закон України № 996-ХІV

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999;

6. Наказ № 74

Наказ Держкомстату Укра*їни «Про затвердження типової фо*рми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» від 17.02.1998 № 74;

7. Наказ № 488/346

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинно*го обліку роботи вантажного автомобіля»;

8. Лист ДПСУ № 3535/6/15-1415

Лист Державної податкової служби України від 28.02.12 р.



«Людина скоріше забуде втрату батька, ніж втрату майна»

Нікко́ло Макіаве́ллі

Передмова.

Чим більше майна ми маємо, тим більше відчуваємо тривогу та страх його втрати. Така особливість людської сутності. Особливо гостро, це відчувається тоді, коли ви – власник великого підприємства, установи, або організації, де кожного дня ваше майно піддається великому ризику бути пошкодженим, або знищеним, а ще, якщо до умов цієї ситуації додати кредити та борги, за якими відповідати доведеться саме власнику, то потреба у додатковому поясненні актуальності та важливості страхування не виникне.

Страхування дає нам відчуття спокою за цілісність та збереженість того чи іншого майна, що нам належить. Або, точніше сказати, має давати… Справа в тому, що інститут страхування в Україні ускладнений хаотичним законодавством, суть якого зводиться до надання страховикам законного способу збагачення за рахунок продажів страхових полісів та мінімізації, а ще краще, - уникнення страхових відшкодувань за різноманітними схемами та способами.

Сьогодні пропонуємо, разом з нами дослідити кілька цікавих аспектів страхування транспорту юридичних осіб, аби вивчити деякі особливі проблеми функціонування такого, безумовно, цікавого правового явища в нашій країні.



Пізній вступ.

Не люблю починати пояснювати ті чи інші аспекти правового регулювання без повторювання основних засад теорії. Дана стаття не виключення. Можна сказати, що у такий спосіб люди краще розуміють, але, якщо без лукавства, то так краще розумію я.

Отже, що таке страхування взагалі? Відповідно до загальних положень Закону України № 86/96-ВР страхування - це, у першу чергу, відносини, що мають цивільно-правовий характер. Метою таких відносин є захист майнових інтересів, у нашому випадку, юридичних осіб у разі настання певних подій, що безпосередньо зачіпають стан того чи іншого майна, яке становить предмет страхування, знову ж таки, у нашому випадку - транспорту, що належить юридичні особі. Такі події відповідно до ст. 1 Закону України № 86/96-ВР мають назву страхові випадки. Їх сутність визначається договором страхування або чинним законодавством.

Але, що є захистом майнових інтересів та у чому саме такий захист проявляється? Ніякого безпосереднього захисту майна у страхуванні не існує, це не охорона. Майнові інтереси юридичної особи у страхуванні зводяться до одного - права на отримання страхового відшкодування від страховика внаслідок настання попередньо визначених страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.



Казуси обов’язкового страхування.

Серед обов’язкових видів страхування транспортних засобів, майнового страхування, як такого, не передбачено. Тут дещо проявляється гра менталітету наших громадян. Це із тієї серії, коли усі позашляховики називають «Джипами», а усі копіювальні апарати - «Ксероксами», хоча, це є окремими назвами виробників, а не назвою типу продукції.

В нашій країні, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України № 86/96-ВР, під обов’язковим страхуванням мається на увазі, страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До майнового страхування самого страхувальника, це не має жодного відношення. Відповідно до ст. 3 Закону України № 1961-IV обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Цікаво, що й сам вислів: «придбати страховий поліс», не завжди є правильним, адже не усі договори обов’язкового страхування цивільної відповідальності автовласників, або, як ще їх скорочено називають – ОСЦВА, є страховими полісами.

Відповідно до ст. 10 Закону України № 1961-IV існує два види договорів:

1) внутрішній договір ОСЦВА;

2) договір міжнародного ОСЦВА.

Під внутрішніми договорами розуміються ті договори, територіальна дія яких обмежується кордонами України. Договори міжнародного ОСЦВА діють на території країн, зазначених у таких договорах.

Пунктом 1.8. ст. 1 Закону України № 1961-IV визначено, що під страховим полісом слід розуміти єдину форму внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Таким чином, договір міжнародного ОСЦВА страховим полісом називати некоректно.

Будь-якій юридичній особі слід пам’ятати, що вона є власником транспортного засобу, а не водієм, який на цьому транспорті працює. Якщо водій юридичної особи потрапить у ДТП та з його вини буде завдано шкоду майну та здоров’ю третіх осіб, то відповідальність за завдані збитки нести саме йому. Потрібно розуміти, що водій може бути лише володільцем, або користувачем майна, а за договором ОСЦВА здійснюється страхування цивільно-правової відповідальності власників. Таким чином, є ризик, що, не знаючи тонкощів страхового законодавства, водій, який керує транспортом юридичної особи, потрапивши у ДТП, виявиться таким, що не має страхового полісу. Як мінімум, це може привести до того, що виникне конфлікт між водієм та роботодавцем - юридичною особою. А як максимум - водію доведеться відшкодовувати збитки за власний рахунок, роботодавцю відшкодовувати кошти водію, а сплачені за страхування гроші виявляться такими, які були «викинуті за вітром». Не дуже цікава перспектива…

Як цього уникнути? Про це мова піде далі.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закон України № 1961-IV особами, відповідальність яких застрахована, - є страхувальник (юридична особа, власник) та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Відповідно до того ж пункту, володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Виходячи із тлумачення цієї норми, можна зрозуміти, що у страховика є шанс подати позов до суду про визнання водія таким, що керував транспортним засобом неправомірно, і, як наслідок, така ситуація не підпадатиме під здійснення страхового відшкодування. Можете самостійно оцінити бажання страховика зайвий раз відшкодовувати збитки, і, на основі отриманої оцінки, вивести відсоток вірогідності подання такого позову страховиком.

Таким чином, аби придбаний юридичною особою страховий поліс діяв ще й стосовно особи водія, який керує забезпеченим транспортом слід перед кожним службовим виїздом останнього надавати «статус» правомірного володіння майном. Зрозуміло, що водій, як мінімум, має перебувати у трудових відносинах з юридичною особою, аби існував мінімальний логічний зв’язок між юридичною особою, її автомобілем, та особою водія, що ним керує, і все це «під соусом» службових поїздок та статутних цілей юридичної особи.

Аби уникнути вищенаведених негативних наслідків, на кожну поїздку необхідно складати наказ чи завдання про цілі поїздки, де буде прописано, що автомобіль використовується за тими чи іншими завданнями керівництва юридичної особи для виконання статутних цілей останньої та підтверджувати її правомірність певним первинним документом, у нашому випадку - дорожнім листом.

Обґрунтувати, що дорожній лист є первинним документом, який використовується для підтвердження факту правомірного використання транспортного засобу водієм юридичної особи можна, використовуючи наступне законодавство. Так, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витра*ти, які враховуються для визначення об’єкта оподатку*вання, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку ви*трат, обов’язковість ведення і зберігання яких передба*чено правилами ведення бухгалтерського обліку та ін*ших документів, встановлених розділом II ПКУ. Зок*рема, п. 44.1 ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести об*лік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з ви*значенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Це, по-перше.

По-друге, частинами 2, 3 ст. 9 Закону України № 996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського об*ліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Пер*винні документи повинні бути складені під час здійснен*ня господарської операції, а, якщо це неможливо - без*посередньо після її закінчення.

По-третє, відповідно до Наказу № 74, Наказу № 488/346 підприємства зобов’язанні застосовувати подорожні листи. Пункт 1 Наказу № 488/346 визначає подорожні листи як типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Пункт 1.1 Інструкції про застосування подорожніх листів для службового легкового автомобіля, затвердженої Наказом № 74 встановлює, що застосування подорожнього листа здійснюється для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів. Відповідно до п.п.1.3, 2.1 тієї ж Інструкції подорожній лист є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також, для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг та застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається. Відповідно до п. 1 Інструкції, затвердженої Наказом № 74, під перевізниками у даному випадку розуміються усі підприємства, установи і організації незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування юридичних осіб на комерційній основі або використовують їх у службових поїздках за власними потребами.

А на десерт у нас Лист ДПСУ № 3535/6/15-1415, який зазначає, що у випадках, коли підприємство надає автомобіль для використання в службових цілях більш ніж на добу, підставою для обліку витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів є дорожній лист форми № 3, оформлений відповідно до вимог Наказу № 74, обліку транспортної роботи та наказ або розпорядження керівника підприємства-перевізника.

Таким чином, робимо висновок, що подорожній лист, з огляду на ряд нормативно-правових актів є первинним документом та факт його складання є підтвердженням правомірного використання водієм транспортного засобу, що, у свою чергу, дасть змогу визначити водія, що потрапив у ДТП, як особу, відповідальність якої застрахована (правомірний володілець).



Добровільне «не страхування».

Добровільне страхування - це встановлення між страхувальником (підприємством) і страховиком цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів першого без наявності факту законодавчого закріплення обов’язковості існування таких відносин. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України № 86/96-ВР. Однією з особливостей добровільного страхування є те, що конкретні умови страхування визначаються сторонами безпосередньо при укладенні договору страхування. Зрозуміло, що укладання договору добровільного страхування є правом юридичної особи, а не його обов’язком.

На території України підприємства здійснюють добровільне страхування власних транспортних засобів шляхом укладання договору КАСКО. Даний вид страхування транспортних засобів (включаючи судна, літаки, автомашини тощо) передбачає відшкодування збитків при пошкодженні чи загибелі перевізного засобу, але не включає в себе страхування пасажирів і вантажів, які перевозяться.

Що ж може спіткати юридичну особу в добровільному страхуванні? Справа в тому, що юридичні особи для страховиків - клієнти набагато цікавіші від фізичних осіб, адже, як правило, юридичні особи мають власні автопарки з кількістю авто набагато більшою, ніж є у однієї статистичної фізичної особи. Тому залучати таких клієнтів - справа номер один. А як це зробити? Оскільки ринок досить перенасичений страховиками, кожен намагається запропонувати найвигідніші умови страхування для юридичних осіб, так звані «індивідуальні програми» страхування.

У чому ж тут тонкощі? - запитаєте ви. З першого погляду їх знайти важко, особливо, якщо особа далека від страхування, але вони є. Відповідно до ст. 16 Закону України № 86/96-ВР договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Таким чином, Закон встановлює, що правила страхування, фактично, є уніфікованим додатком до договорів страхування, визначаючи, що останні, по своїй суті, мають орієнтуватись на правила страховика у момент укладання та не можуть їм суперечити.

Проблема полягає у тому, як саме договір з цікавою «індивідуальною програмою» буде співвідноситись із правилами страхування. Звичайно, що відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України № 86/96-ВР, страховик зобов’язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування, але слід пам’ятати, що у реальній буденності діяльність страховиків в Україні має дві основні мети:

1) Продати поліс;

2) Не платити страхове відшкодування.

Тому, практика показує, що якщо «великий» клієнт бажає встановити особливу умову в договорі, то йому й не повідомлять про те, що така умова може суперечити, або суперечить встановленим страховиком правилам страхування, а просто внесуть її до умов договору, аби підписання угоди «не зірвалось».

Виключеннями можуть бути лише ті умови договору, які у правилах страхування підкріплюються формулюванням: «якщо інше не передбачено договором страхування».

Таким чином, коли настане момент для страхового відшкодування, у страховика з’являється можливість для подання позову про визнання договору страхування недійсним з посиланням на те, що останній суперечить правилам страхування страховика, або для здійснення інших судових «маневрів», які дадуть змогу затягнути час для здійснення страхового відшкодування, або зменшити її суму тощо.

Цікавим прикладом із судової практики є справа № 22-7201/2008, що розглядалась Апеляційним судом міста Києва. Суть цієї справи зводиться до того, що особа 1 (умовна назва) здійснила страхування транспортного засобу на суму 520 150,00 грн. у страхувальника – (особи 2) шляхом укладання страхового договору. В страхові ризики входило незаконне заволодіння транспортним засобом - навмисне, з будь-якою метою протиправне вилучення застрахованого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Застрахований транспорт було викрадено, але у салоні останнього знаходились документи на даний транспортний засіб, а саме свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Свою відмову у виплаті страхової суми страховик обґрунтовував тим, що позивач залишив в застрахованому транспортному засобі, що був викрадений, свідоцтво про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, що також передбачено умовами полісу. Позивач - Особа 1 зазначив, що під час підписання договору він не був ознайомлений з правилами страхування, оскільки, на момент підписання договору правил на звороті не було. Таким чином, укладаючи договір, Особа 1 не встановлювала та не обговорювала дані особливості здійснення страхових відшкодувань, а з правилами її, звичайно, не ознайомили. У кінцевому результаті рішенням Апеляційної інстанції особі 1 відмовлено у стягнення страхових відшкодувань зі страховика - особи 2 лише з тих причин, що правилами страхування заборонено залишати документи у салоні транспортного засобу. Ось вам і правила страхування, або, як сказав би юрист страховика про дану норму правил: «Мелочь, а приятно!».

У судовій практиці, на жаль, ще багато таких рішень, які надають правилам страховика істотної ваги, зменшуючи суми страхових відшкодувань тощо.

З правової точки зору правила страхування страховика є його є уніфікованою формою додатку до договорів страхування, який страховик подає до уповноваженого органу задля отримання ліцензії для здійснення страхової діяльності, договори з страхувальниками, у свою чергу, є правочинами відповідно до норм цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Наразі ми маємо ситуацію, де договір страхування складається з двох частин:

- Безпосередній договір страхування;

- Додатки до договору страхування у вигляді уніфікованих правил;

Для юридичних осіб, що збираються страхувати свої автопарки можна у цій ситуації порадити наступне: завжди вимагати надання правил страхування від страховика у письмовому вигляді.

[ozon]

Страхування: що потрібно знати, аби обіцянки не стали цяцянками

Ігор Шевчук, юрист

Нормативна база:

1. Закон України № 1961-IV від 01.07.2004
«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

2. Закон України № 393/96-ВР від 02.10.1996
«Про звернення громадян»



Страхових агентів, що продають поліси автоцивілки, я вважаю, немає лише у нас вдома. Поліси продаються всюди. От якби точок видачі страхових відшкодувань було б стільки ж. І ще, щоб процедура отримання відшкодувань була настільки ж простою та швидкою, як укладання полісу. Але ні. На жаль, страховики формують свій бізнес таким чином, аби продати якомога більше полісів, а відшкодування… Це вже потім…Можливо…

Після того, як страхувальник потрапив у халепу, відношення страховика одразу змінюється. Страховики починають тягнути час по максимуму. Куди зникає та люб’язність, швидкість та прозорість, яка була при продажі полісу?

Як ви вже встигли здогадатись, сьогодні ми говоритимемо про страхування. Метою даної статті є формування у читача загального уявлення як про процедуру відшкодування збитків, так і про автострахування в цілому, а також розуміння особливих аспектів даного питання.



Більший стаж – менше грошей, чи навпаки?

Водії дуже часто хитрують, аби заощадити на вартості полісу. При оформлені полісу вони вказують водійський стаж більший, ніж це є насправді. Це відбувається внаслідок необачності страхових агентів, або коли страховий агент є другом, братом, знайомим тощо. Мало хто знає, що це, насправді, «медвежа послуга», адже відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що якщо шкоду заподіяно особою, водійський стаж якої є меншим, ніж визначено умовами договору страхування, то така особа зобов'язана компенсувати страховику п’ятдесят відсотків виплаченого страхового відшкодування.



Бонус-малус…

Кожен страховик прагне до того, аби продавати поліси особам, які не потрапляють у дорожньо-транспортні пригоди. Так, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що при укладанні договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, в період дії попередніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який розраховується кожним із страховиків. Дана норма спрямована на заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів. Іншими словами, чим менше пригод, тим дешевший поліс у майбутньому і навпаки.



Обов’язки страховика. Що потрібно пам’ятати?

По-перше, відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо подія, яка сталася з страхувальником, має ознаки страхового випадку, страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів розпочати розслідування та самостійно здійснювати усі необхідні запити для отримання повної інформації про подію. Тому, відмовка страховика про те, що хтось ще не надсилав інформацію по даній ситуації, не може бути аргументом.

По-друге, у страховика відповідно до того ж Закону є десять робочих днів (після того як надійшло повідомлення про пригоду), аби направити до страхувальника свого уповноваженого представника на місце настання страхового випадку, або на місцезнаходження пошкодженого майна, аби встановити причини настання події та розміри завданих збитків. Як правило, такими представниками, що відвідують страхувальника, є аварійний комісар, експерт або звичайний працівник страхової компанії.

По-третє, якщо протягом встановленого строку представник страхової компанії не з’явиться, це дає змогу страхувальнику самостійно обрати експерта для визначення розміру завданих збитків. Але така ситуація досить екзотична, адже за таких умов страховик зобов’язаний оплатити послуги експерта, та й «потрібний» розмір завданих збитків встановити не вдасться.

По-четверте, страховик зобов’язаний надавати страхувальнику допомогу у вигляді консультацій під час складання заяви про страхове відшкодування (чит. далі), а також, за наявності вимоги останнього, знайомити його з усіма необхідними нормативно-правовими актами та документами, що були підставою для встановлення суми страхового відшкодування.



Подаємо заяву. Формуємо пакет документів.

Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник протягом тридцяти робочих днів після повідомлення про подію має подати страховику заяву про страхове відшкодування. Така заява обов’язково має містити наступні відомості:

- найменування страховика (якому подається заява);

- прізвище, ім’я, по батькові заявника;

- місце проживання заявника. Будьте уважні, адже слід вказувати, як місце фактичного проживання, так і місце реєстрації.

- майнові вимого заявника щодо відшкодування завданих збитків. За наявності відомостей, що підтверджують майнові вимоги заявника, такі дані вказуються у заяві;

- дані про вже існуючі взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована;

- дата та підпис заявника.

Дана заява подається разом з пакетом документів, що складається з:

- копії паспорту;

- копії договору оренди, довіреності, свідоцтва про право на спадщину, або іншого документу, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування, у разі якщо заявник не є потерпілою особою, або її законним представником;

- копії довідки про присвоєння ідентифікаційного коду;

- за наявності вимог заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну, необхідно додати документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

- за наявності вимог заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, а також відшкодування витрат на поховання необхідно додати свідоцтво про смерть потерпілого, та, відповідно документи, що підтверджують витрати на поховання;

- за наявності вимог заявника про відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника до заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника;

- відомості про усі існуючі банківські реквізити заявника.



«Казнить нельзя помиловать», або прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування.

Для здійснення страхового відшкодування страховик приймає вмотивоване рішення. Дане рішення приймається у зв’язку:

- з визнанням майнових вимог заявника;

- за рішенням суду (у разі якщо спір про здійснення страхового

відшкодування розглядався в судовому порядку).

У першому випадку виплата здійснюється протягом п'ятнадцять днів з моменту узгодження розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніше ніж дев’яносто днів з моменту отримання повідомлення про пригоду. З цього моменту починається найцікавіше. Страховики зацікавлені у тому, аби здійснювати виплати в останній момент (у тому випадку, коли вони взагалі не проти здійснення виплати).

Таким чином процес узгодження затягується до спливу граничного строку здійснення відшкодування, а це не п'ятнадцять, а дев’яносто днів. Враховуючи наявність пошкодженого майна, яке потрібно зберігати за досить особливих умов, строк здається досить серйозним.

За таких умов починає працювати одне досить просте правило, чим більше ви про себе нагадуєте, тим більше про вас пам’ятають.

Якщо особисте навідування до страховика не дає результатів, слід використати інший інструмент. Необхідно скласти офіційну заяву з проханням узгодити розмір страхового відшкодування та направити її на фактичну та юридичну адреси страховика. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» заяви розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Це дозволить вам заощадити трохи часу.



Що таке МТСБУ?

Умовою здійснення страховиками діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є об’єднання страховиків в єдине страхове бюро, що має назву Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ).



Страховик не може, хто поможе?

У разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодування збитків здійснюється МТСБУ.

Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено ряд умов за яких МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду. Така шкода відшкодовується в разі її заподіяння:

- транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам вищезазначеного Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

- невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

- транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

- у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

- за іншими встановленими законодавством умовами.



Отримали гроші? Рано радіти…

Ми вже згадували на початку статті про те, що страховий бізнес в Україні побудований таким чином, аби якомога більше акумулювати кошти та не здійснювати виплати. Тому страховики використовують усі законні інструменти, аби втримати гроші у себе. Одним з таких інструментів є регресний позов. Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду за наступних умов:

- якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

- якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);

- якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;

- якщо він не вжив заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди;

- якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

МТСБУ також володіє правом регресного позову. Регресний позов від МТСБУ може бути поданий:

- до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність;

- до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій.



Підсумок

Отримання страхового відшкодування – це складний та тривалий процес, який вимагає наявності у страхувальника хоча б базового розуміння страхового законодавства. За відсутності останнього вам доведеться багато «бігати» та довго чекати.

Є один єдиний спосіб обрати найкращого страховика – це рекомендації близьких вам людей. Вірити на слово страховику – грати у російську рулетку.

[ozon]

Не зовсім зі страхування, але тут буде в тему.

Про деякі аспекти відповідальності водія підприємства за шкоду перед третіми особами.
Автор: Ігор ШЕВЧУК, юрист

Видання в якому опубліковано: Газета "Бухгалтерія"

Дата підготовки матеріалу: 2013-11-07

Нормативна база:

ЦКУ

«Цивільний кодекс України» від 16.01.2003 №435-IV;

Закон №85/96-ВР

Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96-ВР;

Закон №1961-IV

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV;



Перш ніж знімати із себе відповідальність, знайдіть, на кого її перекласти.

Анатолій Рас



Що у першу чергу цікавить керівника юридичної особи при прийняті на роботу водія? Мені здається, аби той використовував транспорт підприємства дуже обережно, виконував свої трудові обов’язки ефективно та не завдавав зайвих збитків. Як же ж мотивувати водія до такої поведінки? – запитаєте Ви. По-перше, це створити умови для того, аби водій полюбив те, що він робить, а, по-друге, це допомогти водію відчути те, що за все, що він робить – несе особисту відповідальність. Із любов’ю розбирайтеся самі, а з відповідальністю я Вам трішки допоможу. У цій статті ми розглянемо декілька найцікавіших запитань, які виникають щодо відповідальності водія перед третіми особами.



Водій перебуває у трудових відносинах з юридичною особою. Автомобіль належить юридичній особі. Чи несе водій матеріальну відповідальність за шкоду, завдану третім особам?

За даних обставин у разі спричинення водієм дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та встановлення факту його вини, хибним буде покладати відшкодування усіх завданих збитків на водія, як винуватця ДТП з наступних причин. Відповідно до ст.1187 ЦКУ діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів є джерелом підвищеної небезпеки. Виходячи з цієї норми керівники підприємств застосовують до водіїв ч.2 цієї ж статті, яка встановлює, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таким чином, норма визначає, що відшкодовувати збитки має володілець транспортного засобу, який спричинив ДТП.

Такий висновок є вірним, але не за умов, що характерні нашій ситуації. Відповідно до п.4 Постанови №6[1] встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Таким чином, у разі завдання шкоди водієм юридичної особи на автомобілі, що цій юридичній особі належить, шкода третім особам відшкодовуватиметься саме юридичною особою.



Якщо транспорт належить юридичній особі не на підставі права власності, а, скажімо, на підставі оренди або лізингу, чи позбавляє це від відповідальності юридичну особу за шкоду, завдану водієм, що перебуває у трудових відносинах?

Зверніть увагу на те, що роз’яснення у частині: «в силу трудових відносин з володільцем (не плутайте з власником!) цього джерела» допускає, що транспортний засіб може належати юридичній особі не тільки на підставі права власності, а це, у свою чергу, свідчить про те, що факт оренди/лізингу автомобіля юридичною особою не позбавляє її від відповідальності за шкоду, спричинену водієм цієї юридичної особи внаслідок ДТП.



Водій перебуває у цивільно-правових відносинах з юридичною особою. Автомобіль належить юридичні особі. Чи несе водій матеріальну відповідальність за шкоду, завдану третім особам?

Відсутність факту трудових відносин між водієм і юридичною особою виключає можливість застосування п.4 Постанови №6, адже згадане роз’яснення чітко вказує на фактор трудових відносин: «яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин».

У такому разі застосуванню підлягає ч.2 ст.1187 ЦКУ й особа, що управляла транспортним засобом, нестиме матеріальну відповідальність.

Звичайно, що ситуація може змінитись, якщо цивільно-правовий договір буде визнано трудовим у судовому порядку.



Чи може юридична особа, що є власником автомобіля стягнути зі свого водія, який знаходиться у трудових відносинах витрати за транспортування пошкодженого ним транспортного засобу третьої особи та зберігання його на платній стоянці?

Відповідно до ч.9 ст.7 Закону №85/96-ВР страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів віднесено до обов’язкових видів страхування. Таким чином, власник – юридична особа має забезпечити свою відповідальність полісом обов’язкової цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦВП). Відповідно до ст.29 Закону №1961-IV у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, за наявності полісу ОСЦВП такі збитки відшкодовуватиме страховик, а якщо юридична особа, наприклад, цей поліс не придбала, то такі витрати перед третіми особами має нести саме юридична особа – власник транспортного засобу, як одну зі складових частин витрат на відшкодування завданого збитку.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦКУ особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, юридична особа може стягувати зі свого водія витрати за транспортування пошкодженого ним транспортного засобу третьої особи та зберігання його на платній стоянці у порядку регресу шляхом подання відповідного позову до суду.



Чи може підприємство, установа, організація компенсувати витрати на відшкодуванні шкоди третім особам, шляхом стягування з водія, що перебуває у трудових відносинах, грошових коштів на підставі договору про повну матеріальну відповідальність?

Ні, не може, адже, по-перше, типова форма договору про повну матеріальну відповідальність не передбачає відшкодування збитків третім особам, а по-друге, теперішня практика укладання таких договорів з водіями, аби ті більше переймалися обережністю за кермом взагалі є неправомірною. Постановою №447/24[2] визначений вичерпний перелік посад щодо яких є можливість укладання договорів про повну матеріальну відповідальність. Водіїв серед цього переліку немає.



Якщо до юридичної особи пред’явлено позов третьою особою про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, що завдана водієм юридичної особи (який знаходиться у трудових відносинах) у наслідок ДТП, чи можна покласти відшкодування моральної шкоди на водія?

Якщо водій юридичної особи у наслідок скоєння ДТП завдав потерпілій особі ушкодження здоров’я, а та у свою чергу вимагає відшкодування моральної шкоди, то таку відповідальність нестиме юридична особа – власник автомобіля на підставі полісу ОСЦВП у відповідності до ст.261 Закону №1961-IV. Моральна шкода у такому разі відшкодовується у розмірі п’яти відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю.



Як законно покласти відповідальність на водія за шкоду, завдану третім особам, що перебуває у трудових відносинах з юридичною особою?

У будь якому випадку водій не буде відшкодовувати шкоду третім особам безпосередньо, оскільки він не є володільцем транспортного засобу. Але той факт, що водій не несе відповідальності перед третіми особами не свідчить про те, що він не може нести її перед юридичною особою. Таким чином, юридичні особі, аби законно покласти відповідальність на водія слід фіксувати факт його вини (рішення суду), самостійно компенсувати шкоду третім особам, а потім стягувати витрати з водія у порядку ч.1 ст.1191 ЦКУ шляхом подання позову до суду на підставі регресної вимоги.



Чи можна шляхом переведення водія на іншу посаду вирішити проблему його відповідальності перед третіми особами?

Виходячи із вищезазначеного можна зробити висновок, що покласти відповідальність на особу, яка керує транспортом підприємства можна, для цього слід прибравши один з двох факторів:

1) поїздки для виконання трудових обов’язків;

2) належність автомобіля юридичній особі.

Оскільки усувати другий фактор не досить доцільно, слід виходити з першого. Звільняти водія не обов’язково, достатньо буде перевести його на іншу посаду та надати йому статус користувача (володільця) транспортного засобу. Поширеною практикою для реалізації такого підходу є укладання з водієм (тепер вже умовно колишнім, адже будемо вважати, що його переведено на іншу посаду) договору позички. Відповідно до ст.827 ЦКУ суттю договору позички є безоплатна передача речі для користування протягом встановленого строку.

Завершальним етапом надання статусу користувача «водію» буде отримання ним тимчасового реєстраційного талону. Так, п.16 Порядку[3] встановлено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

За даної ситуації для юридичної особи існує деяка складність. Справа в тому, що ініціатива власника транспортного засобу про видачу тимчасового реєстраційного талону користувачу може відбуватись лише тоді, коли таким власником є фізична особа. У нашому випадку такий талон можна буде отримати лише тоді, коли сам користувач забажає його мати.

Підводячи підсумок, можна сказати, що для того, аби покладати на водія підприємства, установи, організації відповідальність за скоєні ним у майбутньому ДТП, як мінімум, юридичній особі треба зробити так, аби сам водій того забажав.




[1] Постанова Пленуму Верховного суду України від 27.03.92 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»;

[2] Постанова Держкомпраці СРСР від 28.12.1977 № 447/24 «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність»;

[3] «Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» затверджений Постановою КМУ від 07.09.1998 №1388.

[VDM]

Капець все прозоро и все для людей...

[ozon]

Сообщение от VDM

Капець все прозоро и все для людей...

Кожного дня просто прозріваю від того бандитизму, що зараз називають страхуванням в Україні. Зараз відстоюю інтереси клієнта щодо оскарження так званої "тоталки", коли винні 36 тис, а виплачують 10 тис, і роблять вигляд, що зробили послугу...

[ozon]

Запитання: автомобіль юридичної особи потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Який порядок дій необхідно здійснити, аби не порушити процедуру оформлення документів для здійснення страхового відшкодування? Як повідомити страховика про пригоду? Як скласти заяву про страхове відшкодування?

Відповідь: насправді, процедура оформлення та подання документів до страхової компанії юридичною особою мало відрізняється від тієї, яку проходять фізичні особи. Відмінність лиш у тому, що всі дії від імені юридичної особи вчиняються уповноваженим на те представником. Аби було зрозуміліше, ми розберемо порядок дій поступово.

Дія перша. Водій транспортного засобу юридичної особи, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, повідомляє страховика про ДТП
Відповідно до пункту 33.4 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі — Закон № 1961) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП) водій транспортного засобу, причетний до такої ДТП, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності:
1) повідомлення про ДТП встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ) зразка (далі — повідомлення про ДТП);
2) відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Якщо винуватець не застрахований або звільнений від такого обов’язку згідно з підпунктом 13.1 статті 13 Закону № 1961, є інвалідом І групи або учасником бойових дій, потрібно повідомити МТСБУ, оскільки відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є ці особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному Законом № 1961. Якщо у вказаний строк цього зробити не вдалося, потрібно надати документальне підтвердження причин затримки (наприклад, довідку про тимчасову непрацездатність, відмітку про відрядження та інше).

Дія друга. Страховик розслідує ДТП
Повідомлення про ДТП є підставою для виникнення у страховика обов’язку щодо розслідування по факту, у тому числі здійснення запитів щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Таке розслідування страховик зобов’язаний розпочати не пізніше, ніж за два дні з моменту отримання від страхувальника повідомлення про ДТП (п. 34.1 Закону № 1961).
На підставі письмового запиту страховика або МТСБУ:
- відповідний підрозділ МВС України зобов’язаний надати йому довідку про ДТП, форма та порядок видачі якої встановлюється Міністерством внутрішніх справ України;
- заклад охорони здоров’я — довідку про тимчасову втрату працездатності (лікування), форма та порядок видачі якої встановлюється Міністерством охорони здоров’я України, відомості про діагноз, лікування та прогноз хвороби потерпілого, висновки судово-медичної експертизи, а також іншу інформацію, необхідну для вирішення питання щодо здійснення страхового відшкодування або регламентної виплати;
- медико-соціальна експертна комісія — документи, що підтверджують ступінь втрати професійної чи загальної працездатності потерпілого;
- суди та правоохоронні органи — копії наявних документів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, розміру заподіяної та відшкодованої шкоди.
Зазначені в цьому пункті документи надаються безоплатно.
Строк надання такої інформації (довідок та інших документів) органами державної влади (у тому числі судовими та правоохоронними) та органами місцевого самоврядування, медичними закладами, а також іншими юридичними особами не може перевищувати 30 днів з дня надходження запиту страховика (МТСБУ).

Дія третя. Страховик визначає причини ДТП і розмір збитків
Відповідно до пункту 34.2 Закону № 1961 протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик зобов’язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення:
- причин настання страхового випадку;
- розміру збитків.

Дія четверта. Потерпіла особа, що є власником авто подає заяву про страхове відшкодування
Відповідно до пункту 35.1 Закону № 1961 потерпілий протягом 30-ти робочих днів з моменту подання повідомлення про ДТП має подати страховику винуватця ДТП заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:
а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;
б) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;
в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;
г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;
ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
До заяви додаються:
а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;
б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;
в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;
г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння ДТП, — у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;
ґ) свідоцтво про смерть потерпілого — у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов’язаної із смертю потерпілого;
д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, — у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;
е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, — у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв’язку із смертю годувальника;
є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Документи, зазначені у підпунктах «а» – «ґ» цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.
Зверніть увагу, що на даному етапі відсутнє рішення суду що визнання винної особи у спричиненні ДТП. Тому потерпілою особою, як правило, вважається та особа, щодо якої не було складно протокол про адміністративне правопорушення. Але й інша особа, яка за на думку працівників ДАІ є винною у ДТП, не позбавляється права вважати себе потерпілою. Тому автор радить подавати заяву про страхове відшкодування у будь-якому випадку, аби не пропустити строки її (заяви) подання. В подальшому суд встановить, хто саме є винним у спричиненні ДТП, а строки будуть збереженні.

Дія п’ята. Судовий розгляд.
Суд розглядає складений працівниками ДАІ адміністративний матеріал та встановлює факт наявності, або відсутності вини особи, на яку складений протокол про вчинення адміністративного правопорушення за вчинення порушень Правил дорожнього руху.

Дія шоста. Страховик приймає рішення про страхове відшкодування
Страховик приймає вмотивоване рішення про виплату страхового відшкодування — у разі:
1) визнання майнових вимог заявника;
2) на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до статті 36.2 Закону № 1961 страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов’язана прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
Рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у разі невизнання майнових вимог заявника. Рішення страховика про відмову повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Дія сьома. Страховик виплачує страхове відшкодування (за умови прийняття рішення про виплату)
Виплата страхового відшкодування здійснюється готівковим розрахунком або безготівковим перерахуванням коштів.

Дія восьма. Оскарження рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування (за умови прийняття рішення про відмову у виплаті)
Рішення страховика про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (п. 36.7 ст. 36 Закону № 1961).
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4 відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП можливе виключно за умови, якщо потерпіла особа зверталася до страховика та:
• страховик не відшкодував спричинену шкоду;
• розмір шкоди не покривається розміром страховки.
Незважаючи на відповідне роз’яснення, існують деякі способи вирішення відповідної проблеми. Перед тим як звернутися із позовом до винуватця ДТП потерпілому варто звернутися до страховика із заявою про погодження розміру та отримання відшкодування.

Ігор Шевчук, юрист Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери»

[ozon]

Керівнику на замітку: проблеми «українського» полісу ОСЦВА в окупованому Криму
Автор: Ігор Шевчук, юрист

Видання в якому опубліковано: "Бухгалтерія"

Дата підготовки матеріалу: 2014-11-19

Нормативна база:

Закон «Про страхування»

Закон України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996 року в редакції від 04.07.2014 року;

Закон «Про ОСЦВА»

Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 року в редакції від 05.02.2013 року;

Закон «Про окуповані території»

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII від 15.04.2014 року в редакції від 27.09.2014 року;

Постанова КМУ «Про ПДР»

Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» №1306 від 10.10.2001 року в редакції від 17.09.2014 року.



«Якщо держава – це ми, то хто тоді вони?»

Флоріан БОДНАР

Замість вступу

Наші «брати» вже завдали нам чимало клопоту, окупувавши частину нашої країни. Поки влада намагається вирішити геополітичні проблеми, українським підприємствам, яким доводиться на окупованих територіях використовувати власний транспорт, у цей час потрібно якось функціонувати, аби ані тут їх не чіпала українська влада, ані там окупантська. Задача досить складна, адже треба догодити і «нашим» і «вашим». Однією із тієї купи проблем, що виникають, є проблема використання полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі — поліс ОСЦВА), який виданий українською страховою компанією на підставі українського законодавства, на окупованій українській території, де тимчасово править окупантська влада. Відправляючи водія у рейс на окуповану територію, керівник підприємства має усвідомлювати ризик того, що водій може потрапити у дорожньо-транспортну пригоду (далі — ДТП):

- з іншим автомобілем, що має українські реєстрацію та поліс;

- з іншим автомобілем, що має російські реєстрацію та поліс;

- з іншим автомобілем, що має недійсну кримсько-російську реєстрацію та український поліс;

- з іншим автомобілем, що має недійсну кримсько-російську реєстрацію та російський поліс.

У цій статті ми розглянемо декілька ключових проблем із полісом ОСЦВА, які можуть виникати під час використання транспорту на окупованій території України.



Проблема перша. Обов’язковість полісу ОСЦВА

Відповідно до п.5 ст.7 Закону «Про страхування» встановлено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов’язковим видом страхування. Згідно з пп.«ґ» п.2.1 Правил дорожнього руху водій зобов’язаний мати при собі поліс ОСЦВА. Це, що стосується законодавства України, але окупаційна влада АР Крим застосовує законодавство Російської Федерації, тому потрібно проаналізувати і його.

Відповідно до п.4 ст.4 Федерального Закону «Про ОСЦВ»[1] власники транспортних засобів зобов'язані на умовах і в порядку, що встановлені цим Законом та згідно з ним, страхувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може виникнути внаслідок нанесення шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Згідно з пп.2.1.1 п.21 Правил дорожнього руху Російської Федерації[2] водій зобов’язаний мати при собі та на вимогу працівників поліції передавати їм для перевірки страховий поліс обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу у випадках, коли обов'язок зі страхування своєї цивільної відповідальності встановлений федеральним законом.

Робимо проміжний висновок, що наявність полісу ОСЦВА є обов’язком не тільки в Україні, а й в Росії. Це означає, що окупаційний поліцейський інспектор дорожнього регулювання (далі — ПІДР) може зупинити українського водія і за російськими законами вимагати в нього поліс ОСЦВА. Й, оскільки, водій знаходиться на окупованій території, то на таку вимогу доведеться якось реагувати. Тут виникає логічне запитання, чи можна показати поліцейському поліс ОСЦВА від української страхової компанії та чи достатньо буде цього для того, аби останній дав спокій водію.

Відповідно до ст.13 Федерального закону «Про особливості функціонування фінансової системи Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на перехідний період»[3], договори страхування, укладені до 2 квітня 2014 зі страховими організаціями, що діють на території Республіки Крим та на території Севастополя, визнаються чинними на весь строк страхування, указаний у таких договорах, на всій території Російської Федерації.

Аналізуючи вищенаведену норму я приходжу до висновку, що для того, щоб використати поліс української страхової компанії в окупованому Криму, потрібно два фактори:

- поліс має бути укладений до 2 квітня 2014 року;

- місцем укладання полісу має бути філія/офіс страхової компанії, що знаходиться/знаходилась в АР Крим.

Якщо вищенаведені фактори збігаються із даними, що містяться в українському полісі ОСЦВА, то такий поліс визнається чинними. Але, що робити підприємству, якщо поліс було придбано, скажімо, у Києві після 2 квітня 2014 року? Для відповіді на це запитання доведеться керуватись логікою окупанта.

З точки зору Федерального закону «Про особливості функціонування фінансової системи Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на перехідний період» такий поліс не можна назвати дійсним. Не забуваємо про те, що ПІДР у момент зупинки українського водія вважатиме АР Крим територією Російської Федерації. Якщо наявний український поліс не є чинним з точки зору російських законів, то у водія має бути:

- додаток до українського полісу ОСЦВА у вигляді так званої «Зеленої картки»;

- поліс ОСЦВА, виданий російською страховою компанією на підставі російського законодавства.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону «Про ОСЦВА» страховий поліс — єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Згідно з п.1.11 ст.1 вищезгаданого закону страховий сертифікат "Зелена картка" — це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах — членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті. АР Крим є територією України, тому від полісменів на окупованій території він (сертифікат) урятує, бо той (ПІДР) вважатиме, що півострів належить Росії, але виконувати свою пряму функцію не буде (про це згодом). Щодо придбання полісу ОСЦВА в російського страховика, то керівнику підприємства варто розуміти, що, по-перше, на території України придбати такий поліс буде як мінімум складно, а по-друге, під час перетину умовного кордону з АР Крим у водія вже його перевірятимуть, тому потрібно обирати між двох варіантів: купувати «Зелену картку» лише для того, аби перетнути кордон, або шукати спосіб купівлі полісу ОСЦВА у російського страховика ще до моменту поїздки.



Проблема друга. Оформлення ДТП у Криму між особами, що мають українські поліси

У Криму не всі поспішають змінювати українську реєстрацію на недійсну кримсько-російську, тому там і досі багато автомобілів, що не перереєстровані, власники яких мають українські поліси ОСЦВА, що були придбані до 2 квітня цього року. Якщо водій підприємства потрапить у ДТП із таким авто, то обов’язково виникне наступна проблема.

Для того, аби страхова компанія виплатила страхове відшкодування, потрібно притримуватись певного алгоритму дій.

По-перше, потрібно зібрати документи, які підтверджують факт настання ДТП.

По-друге, потрібно встановити вартість отриманого/нанесеного збитку.

По-третє, потрібно встановити винуватця ДТП.

Усе це на території вільної України — не проблема. Після настання ДТП на місце пригоди викликаються працівники Державної автомобільної інспекції (далі — ДАІ), які фіксують пригоду, складають протокол про адміністративне правопорушення на ймовірного винуватця ДТП, видають учасникам ДТП довідки про пошкодження, а також довідки про ДТП, а підготовлені адміністративні матеріали передають до суду. Але, якщо ДТП сталася на окупованій території, то працівників ДАІ туди навряд удасться викликати. Точніше викликати можна, але приїде не ДАІшник, а ПІДР, що не дуже підходить, адже відповідно до п.2 ст.9 Закону «Про окуповані території» встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. У свою чергу, у п.3 ст.9 того ж Закону зазначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тож документи видані російським поліцейським використати не вдасться, бо для України він зовсім не поліцейський, а те, що він видає, — зовсім не документи та й загалом до українського суду він (поліцейський) також нічого не передасть.

А що «Зелена картка»? Оскільки АР Крим є територією України, то використання міжнародної системи страхування «Зелена картка» також не діє, бо ДТП не буде вважатись таким, що сталося на території іноземної держави.

Як же оформити ДТП, аби таке оформлення визнавалося українськими страховиками? Вихід є! Відповідно до п.33.2 ст.33 Закону «Про ОСЦВА» встановлено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.

«Європротокол», який свого часу не здобув популярності в Україні, тепер може стати такою собі «панацеєю» у сфері врегулювання ДТП на окупованій території між водіями, що мають українські поліси. Одним із недоліків цього варіанту вирішення ситуації є те, що ліміт відповідальності за шкоду в ДТП, яка оформлена «Європротоколом», обмежений на рівні 25 000 грн, а також, по суті, те, що обидва учасники ДТП мають бути застраховані згідно з українським законодавством. Але це краще, ніж нічого.



Проблема третя. ДТП із окупантом. Відповідальність не застрахована

Ситуація склалась таким чином, що наявність чинного за російським законодавство українського полісу ОСЦВА або «Зеленої картки» на території окупованого Криму дає змогу не порушувати Правила дорожнього руху, які вимагають наявність цих документів. На цьому значення цих документів закінчується. Якщо водій підприємства із власної вини завдасть шкоди автомобілю, який застрахований у російській страховій компанії, то в такому випадку не скористаєшся навіть «Європротоколом».

Для того, аби потерпілому було відшкодовано шкоду українською страховою компанією, потрібно оформити ДТП належним чином, тобто відповідно до українського законодавства. Зробити це може лише українське ДАІ. Цей варіант відпадає. Якщо викликати російське ГАІ і оформити документи під «Зелену картку», то шкоду український страховик відшкодовувати не буде, адже Крим — це територія України. Замкнуте коло.

В Україні, якщо власник не застрахував свою цивільно-правову відповідальність і спричинив ДТП, то за його шкоду відповідатиме Моторне (транспортне) страхове бюро. У Росії — інакше. У їхньому Законі «Про ОСЦВ», а саме у п.6 ст.4 з цього приводу зазначено: «Власники транспортних засобів, ризик відповідальності яких не застрахований у формі обов'язкового і (або) добровільного страхування, відшкодовують шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну потерпілих, відповідно до цивільного законодавства».

Отож, якщо водій підприємства завдасть збитку, то відшкодовувати шкоду доведеться коштом підприємства.

Вихід із цієї ситуації є, але він знову лежить у площині додаткових витрат для підприємства. Він полягає в тому, що для перетину умовного кордону підприємство для водія купує «Зелену карту», а після перетину водій здійснює страхування ОСЦВА в російській страховій компанії, або ж ще до поїздки у Крим українське підприємство шукає спосіб купівлі полісу ОСЦВА у російського страховика, що значно вигідніше (відповідальність на території Криму буде застрахована), але складніше в реалізації.

Тут вже треба обирати, що дешевше та для яких цілей. Приміром, «Зелену картку» можна придбати на менший строк, ніж поліс. Якщо потрібно просто і без проблем перетнути умовний кордон й наміру страхувати відповідальність немає, то найдешевшу «картку» можна розглядати як варіант. Якщо треба ще й страхування, то варіант купити поліс російського страховика виглядає цікавішим.



ДТП із особою, автомобіль якої було перереєстровано відповідно до російського законодавства, але лишився діючий український поліс ОСЦВА

Тут можливі два випадки. Якщо авто з українською реєстрацією перереєстрували згідно з російським законодавством у Криму, то реєстраційні документи сприйматись українськими страховиками не будуть на підставі того ж Закону «Про окуповані території», тому мова про будь-які дії для отримання відшкодування йти не може.

Відповідно до п.10.2 ст.10 Закону «Про ОСЦВА» внутрішні договори страхування діють виключно на території України. Пунктом 10.4 тієї ж статті встановлено, шо під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо автомобіль належним чином перереєстрували у Росії, наприклад, у Москві, попередньо знявши його (авто) з обліку в Україні, то наявність російських реєстраційних документів і українського полісу ОСЦВА дає можливість скористатися «Європротоколом» за умови, що після перереєстрації авто в Росії до полісу ОСЦВА було внесено зміни щодо реєстраційних даних про авто, аби відомості, що містяться у полісі, відповідали тим, що наявні в реєстраційних документах транспортного засобу.

Але така ситуація є виключно теоретичною і на практиці навряд чи трапиться.



Якщо транспорту підприємства було завдано шкоду на окупованій території особою, відповідальність якої застрахована російським страховиком

Відповідно до п.3 ст.18 Федерального Закону «Про ОСЦВ» на території Російської Федерації іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на отримання компенсаційних виплат нарівні з громадянами Російської Федерації і російськими юридичними особами.

У такому разі, алгоритм дій виглядає наступним чином:

1) Необхідно викликати на місце ДТП поліцію;

2) На відміну від українського законодавства, де процедура й строки оформлення документів для виплати страхового відшкодування чітко визначені Законом «Про ОСЦВА», російське законодавство передбачає, що порядок, умови та строки визначаються безпосередньо полісом «ОСЦВА». Відповідно до п.1 ст.11 Федерального Закону «Про ОСЦВ» встановлено, що в разі, якщо страхувальник є учасником ДТП, він зобов'язаний повідомити іншим учасникам зазначеної події на їх вимогу відомості про договір обов'язкового страхування, за яким застрахована цивільна відповідальність власників цього транспортного засобу.

Тому на даному етапі вивчаємо інформацію із полісу про те, що необхідно зробити, якщо сталася ДТП, для того, аби отримати страхове відшкодування.

3) Пунктом 7 тієї ж статті вищезгаданого Закону зазначено, що водії транспортних засобів, причетних до ДТП заповнюють бланки сповіщень про ДТП, видані страховиками. На даному етапі важливо проконтролювати, аби винуватець ДТП склав повідомлення про ДТП, та надав його своєму страховику відповідно до умов, що містяться у полісі винуватця такого ДТП.

4) Для отримання страхового відшкодування згідно із п.1 ст.12 Федерального Закону «Про ОСЦВ» необхідно пред’явити страховику вимогу про відшкодування шкоди, яка складається у формі заяви про виплату страхового відшкодування. Умови та деталі подання такої заяви варто шукати у Правилах страховика та, безпосередньо, у самому полісі ОСЦВА винуватця.



Замість висновку.

Керівнику підприємства слід пам’ятати, що відряджаючи водія на окуповану територію йому слід забезпечити:

- Безпроблемний перетин умовного кордону;

- Застрахувати його цивільно-правову відповідальність придбавши поліс від російського страховика, адже «Зелена картка» врятує лише від штрафів;

- Провести інструктаж щодо дій водія за умови, що він потрапить у ДТП не зі своєї вини.

Підсумовуючи вищевикладене, хочу сказати, що процес відшкодування шкоди, яку завдано на окупованій території, точно не буде простим і прозорим, тому не забудьте побажати своєму водію вміння перед тим, як відправити його в дорогу.




[1] Федеральный закон Российской Федерации от 21 июля 2014 года №223-ФЗ «Об обязательном страховании гражданской ответственности владельцев транспортных средств»;

[2] Постановление Совета Министров — Правительства Российской Федерации №1090 от 23.10.1993 года "О Правилах дорожного движения";

[3] Федеральный закон Российской Федерации от 2 апреля 2014 года №37-Ф3 «Об особенностях функционирования финансовой системы Республики Крым и города федерального значения Севастополя на переходный период»;

[кук]

Радуйтесь:
Конституционный суд разрешил водителям подавать апелляции по штрафам ГАИ
Май 9, 2015 - 17:57
Конституционный суд Украины признал незаконной ст.171-2 Кодекса административного судопроизводства, которая запрещала автомобилистам обжаловать в апелляционных судах решения районных судов в делах о наложении штрафов за нарушение ПДД. Также, запрещалось подавать жалобы на все решения райсудов в делах о привлечении к административной ответственности.


Ст.171-2 КАСУ была принята в 2010 году при Януковиче по инициативе Портнова и все эти годы существенно усложняла жизнь водителям. На практике это было так: работник ГАИ выносит постановление о штрафе, водитель подает иск в суд, а районный суд, зная что его решение оспорить в апелляции нельзя, становится на сторону ГАИшника и отказывает в иске.

Своим решением № 3-рп/2015 от 8.04.15 Конституционный суд признал, что такое ограничение является неконституционным и снова разрешил гражданам подавать апелляционные и кассационные жалобы. Теперь, водители снова могут идти вплоть до Высшего административного суда если считают, что их оштрафовали незаконно. Это будет хорошим сдерживающим фактором для районных судей.

Также, КСУ отметил, что санкции за админ-нарушения часто превосходят санкции за уголовные преступления, потому, это не справедливо, что по УПК есть процесс апелляции, а по "админке" - нет. "Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказав, що термін "кримінальне правопорушення" має автономне значення і охоплює суворі за своїми наслідками види адміністративних стягнень, до яких належать адміністративний арешт та значні адміністративні штрафи", - пишет КСУ.

"Положення частини другої статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене", - указано в решении.